Право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, має кожен громадянин України (ст. 42 Конституції України).
Підприємницька діяльність — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність суб’єкта господарювання — підприємця. Мета підприємницької діяльності — досягти економічних і соціальних результатів та одержати прибуток (ст. 42 Господарського кодексу України).
СТАТТЯ ДО ТЕМИ
Руйнуємо міфи про роботу сумісників
Щоб займатися підприємницькою діяльністю, особа повинна мати повну цивільну дієздатність і зареєструватися як підприємець (ст. 50 Цивільного кодексу України; далі — ЦКУ).
До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовують нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 ЦКУ).
Трудові відносини регулює законодавство про працю (ч. 1 ст. 3 КЗпП). Його складові — це КЗпПта інші акти законодавства України, прийняті відповідно до КЗпП (ст. 4 КЗпП).
Трудовий договір — це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену угодою, з підляганням ПВТР, а роботодавець — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП).
Під час провадження господарської діяльності фізична особа, зареєстрована як підприємець, ні з ким не перебуває у трудових відносинах і надає послуги (виконує роботи) своїм замовникам винятково на підставі цивільно-правових договорів. Статус фізичної особи — підприємця жодним чином не обмежує правомочності особи та її цивільної дієздатності, не позбавляє інших прав, задекларованих Конституцією.
Стаття 43 Конституції гарантує кожному громадянину право на працю. Тому фізичні особи — підприємці, як і будь-які інші громадяни, мають право укладати трудові договори з підприємствами.
У разі сумісництва працівник виконує, окрім своєї основної, іншу регулярну оплачувану роботу на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, або у громадянина за наймом (п. 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінфіну від 28.06.1993 № 43).
Отже, якщо ФОП працює за трудовим договором у одного роботодавця, така робота не вважається сумісництвом стосовно підприємницької діяльності.
Особа, зареєстрована як ФОП, може працювати у кількох роботодавців (ст. 21 КЗпП). Те місце роботи, де зберігатимуть трудову книжку, буде основним, решта — сумісництвом, але сумісництвом стосовно основного роботодавця, а не підприємництва.