Двадцять п’ять років потому, 31 серпня 1986 року, пасажирський лайнер “Адмірал Нахімов” зіткнувся з суховантажним судном “Петро Васєв”. Корабель отримав великі ушкодження корпусу, вода потрапила у відкриті ілюмінатори. Протягом восьми хвилин він затонув.
Загинуло 423 з 1243 чоловік, 14 пар молодожонів, 25 дітей. Назавжди залишились під водою 64 людини, яких не вдалось знайти й підняти на поверхню.
Саме на “Адміралі Нахімові” в цей час працювала наша землячка, зовсім молода дівчина Тетяна Федорова. Вона врятувала двадцятьох пасажирів… На жаль, ціною власного життя.
В нашому місті на її честь названа вулиця. Пройшло 25 років з моменту тієї страшної трагедії. 15 вересня цього року, силами ініціативної групи, яка об’єднала в своєму колі близьких загиблої, депутатів міської ради та небайдужих до цієї трагедії людей, відкрито меморіальну дошку.
З почуттям глибокої гіркоти й поваги виступила перед присутніми заступник міського голови Рябова А.В.
Багато щирих слів казали присутні. А Н.А.Андриянова прочитала свій вірш, який посвятила саме Тетяні Федоровій:
Есть улицы, а их уже немало,
Что носят павлоградцев имена.
Посмертно их со славой повенчала
Жестокая и страшная война.
Но Таня Фёдорова доказала:
Есть место подвигу и в наши дни.
Людей, тонувших, из воды спасала,
Чтоб жили долго, счастливо они.
Наверное, так небеса решили,
Чтоб Человек свой подвиг совершил…
Людей спасая, отдала все силы…
Самой спастись уж не хватило сил.
На теплоходе «Адмирал Нахимов»
Татьяна уплыла в последний раз…
И над просторами морей, заливов
Она летает чайкою сейчас.
Но будет вечной памятью хранима!
Порукою в том город наш родной
И улица, что носит её имя,
И дом с мемориальною доской…