Порядок встановлення скороченого робочого дня, тиждня
Частиною першою ст. 50 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) встановлено нормальну тривалість робочого часу працівників, яка не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колективними, ні трудовими договорами, в тому числі контрактами. Якщо ж працівник вступить у трудові відносини з кількома власниками на умовах сумісництва, то тривалість його робочого часу в цілому може перевищувати 40 годин на тиждень. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. N 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (із змінами) для працівників державних підприємств, установ і організацій встановлено обмеження тривалості роботи за сумісництвом, яка не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день, а загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не має перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Згідно зі статтею 69 Господарського кодексу України підприємство самостійно встановлює для своїх працівників скорочений робочий день та інші пільги.
Неповний робочий час може бути встановлений у вигляді неповного робочого дня (зменшення тривалості щоденної роботи на певну кількість годин); неповного робочого тижня (зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів на тиждень); поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад, тривалість робочого дня 5 годин при 4 робочих днях на тиждень). При неповному робочому часі оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці – в залежності від виробітку.
Неповний робочий час на підставі ст. 56 КЗпП встановлюється шляхом досягнення згоди між сторонами договору.
Право вимагати встановлення неповного робочого часу відповідно до медичних рекомендацій належить інвалідам (ст. 172 КЗпП України). На прохання вагітної жінки, жінки, яка мас дитину до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
ч. 3 ст. 32 КЗпП дає право роботодавцю встановлювати працівникам неповний робочий час, змінювати режим їх роботи при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою за своєю ініціативою – у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці. Однак при цьому роботодавець повинен враховувати, що це істотні умови праці, і про їх зміну працівник повинен бути повідомлений не пізніше, ніж за два місяці. Причому ці питання узгоджуються роботодавцем з виборним органом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві (там, де виборний орган не створюється, – з профспілковим представником).
У разі коли штатним розписом підприємства (установи, організації) передбачено посаду — 0,5 штатної одиниці, працівника має бути прийнято на роботу на умовах неповного робочого часу. Угода про неповний робочий час повинна обов’язково зазначатися в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. Наказ може бути такого змісту: П.І.П. прийняти з (дата прийняття) на посаду (назва посади) на умовах неповного робочого дня (понеділок — п’ятниця з 8-00 до 12.00 год.) з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу, з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Неповний робочий час можна встановлювати на певний період (на визначений строк) або без обмеження строком.
Особа прийнята на роботу з неповним робочим часом не може бути переведена без її згоди на звичайні умови праці. Якщо робітник відмовляється перейти на режим нормального робочого часу, його не може бути звільнено відповідно до п.6 ст.36 КЗпП України. Установлений угодою сторін неповний робочий час є необхідною умовою трудового договору, він виступає додатковою гарантією реалізації права на працю певної категорії громадян. У такому випадку власник повинен реалізувати виконання роботи за нормою нормальної тривалості робочого часу шляхом прийняття іншого працівника на неповний робочий час або запропонувати працюючому на умовах неповного робочого часу іншу посаду з такою ж тривалістю робочого часу.
На сьогоднішній день мінімальна зарплата в Україні становить 1218 грн. Встановлена законодавцем мінімальна зарплата – це одна з істотних гарантій у сфері оплати праці. Але ця гарантія не заважає в окремих випадках встановлювати посадовий оклад того чи іншого працівника на рівні, скажімо, 850 грн. тобто в певних випадках зарплата конкретного працівника, враховуючи вимоги ст. 95 КЗпП України, може виявитися нижче мінімальної. Мова йде про ті випадки, коли людина працює на умовах неповного робочого часу – наприклад, чотири дні на тиждень замість п’яти або ж 6 годин в день замість восьми.