Фольклорно-обрядовий театру «Вертеп Марії» презентував виставу «Маруся Чурай»

Май 25th, 2015 Відділ культури

Фольклорно-обрядовий театру «Вертеп Марії» презентував виставу «Маруся Чурай»                                            

                                                                                                                                                                          Звитяги наші, муки і руїни

Безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була, як голос України,

Що клекотів у наших корогвах!

На рівні національної свідомості створена вистава за романом Ліни Костенко, в основі якої одна з найвідоміших легенд українського народу. Цього року співпало дві визначні дати – восьми десятиріччя  Ліни Костенко та трьохсот дев’яносто десятиріччя Марусі Чурай.  Здається, що поетеса на власні очі бачила події тієї доби, та тієї любові. Так, вона їх бачила очима й серцем легендарної героїні — Марусі Чурай.  Актори фольклорно-обрядового театру «Вертеп Марії», керівник – Кравченко М.А., минулої середи у Центрі української культури (БК ім. Гагаріна) презентували виставу «Маруся Чурай». Юні актори не просто гортали сторінки минулого України, а примушували глядача через призму сьогодення по-новому подивитися на події минулого, «душею сягнути неба». Ми — люди, повинні «сягати чолом неба», а не просто ходити «ногами по землі».

Маруся Чурай (1625—1653) — легендарна українська народна співачка і поетеса часів Хмельниччини,  яка жила в Полтаві. Їй належить  авторство українських пісень: «Ой, не ходи, Грицю», «Котилися вози з гори», «Засвіт встали козаченьки» та інші.

Вважається що, Маруся Чурай народилася у 1625 році у сім’ї козацького сотника Гордія. Після смерті батька, який у 1648 році був спалений як бунтівник у Варшаві на багатті, залишилася жити з матір’ю у Полтаві. В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що вона таємно взяла у місцевої бабусі-відьми, але яке ненароком випив Гриць. Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та українські пісні». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого.

Прес-секретар МКДЦ – Анастасія Фоменко