Офіційний сайт Павлоградської міської ради
Питання: Переноситься на інший період щорічна відпустка в разі тимчасової непрацездатності, якщо травма була одержана у стані алкогольного сп’яніння?
Відповідь.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або подовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
Вимоги до заповнення листка непрацездатності визначені Інструкцією, що затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 N 532/274/136-ос/1406. Обов’язок щодо перевірки правильності заповнення листка непрацездатності покладено на комісії із соціального страхування, створені роботодавцями.
Відповідно до пункту 2.10 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001 N 455, у разі тимчасової непрацездатності, зумовленої захворюванням або травмою, внаслідок алкогольного, токсичного сп’яніння чи дії наркотиків видається листок непрацездатності з обов’язковою позначкою про це в ньому.
Таким чином, виданий працівникові належним чином оформлений листок непрацездатності є підставою для продовження чи перенесення щорічної відпустки незалежно від причин непрацездатності.
Відповідно щорічна відпустка працівника не подовжується і не переноситься, якщо вона припала на період непрацездатності, що належним чином не засвідчений (відсутні підписи, печатки і т. ін.).
Питання: Чи включається індексація до виплат, які враховуються до зарплати при забезпеченні її мінімального розміру?
Відповідь.
Міністерство соціальної політики України Листом від 13.02.2017 р. № 317/0/101-17/282 надає роз’яснення з цього приводу, а саме:
Згідно із статтею 1 Закону України «Про оплату праці» (далі — Закон) заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 3-1 Закону (у редакції Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VIII) розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.
Тобто, якщо працівником виконана місячна норма праці, йому мають нарахувати заробітну плату не нижче розміру мінімальної заробітної плати.
Частиною другою статті 3-1 Закону визначений вичерпний перелік виплат, які не враховуються при обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру. Це — доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.
Всі інші складові заробітної плати, які не перелічені в частині другій статті 3-1 Закону, мають враховуватись до мінімальної заробітної плати.
Тобто, сума індексації, визначена відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (із змінами), включається до виплат, які мають враховуватись до заробітної плати при забезпечені її мінімального розміру.
Відділ з питань додержання законодавства про працю у Павлоградському регіоні
До Всеукраїнського тижня права
Відповідно до Указу Президента України Всеукраїнський тиждень права проводиться щороку в тиждень, що включає 10 грудня — День прав людини, який відзначається в пам’ять проголошення Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році Загальної декларації прав людини.
Трудове право за своєю суттю є правом захисту інтересів людини праці, захисту працівника від експлуатації з боку роботодавця. Трудове право зародилося у цивільному праві й лише усвідомлення суспільством необхідності забезпечення соціальних прав людини у процесі здійснення найманої праці дозволило трудовому праву набути статус самостійної галузі права. Трудове право завжди було публічно-правовим, хоча зміст кожної із засад, їх співвідношення у різні періоди історичного розвитку нашої держави були різними. У сучасному трудовому праві України поєднуються публічні й приватні засади та окреслилася тенденція до переваги приватних. Починаючи з 90-х років, набули значного поширення договірні засади регулювання трудових відносин, зросла роль колективного договору, почали укладатися угоди на різних рівнях. Публічність у трудовому праві полягає в особливій ролі держави, яка на законодавчому рівні встановлює мінімальні загальнообов’язкові соціальні стандарти у сфері праці норми підвищеного соціального захисту для окремих категорій працівників виступає гарантом дотримання соціальних прав людини у сфері праці, передбачених міжнародно-правовими актами, Конституцією і трудовим законодавством України а також у наявності й функціонуванні державних підприємств, установ та органів, котрі діють як роботодавці й забезпечують робочі місця в обов’язку держави здійснювати діяльність щодо бронювання і створення робочих місць та фінансування програм щодо зайнятості й професійного навчання населення.
Держава гарантує кожному право на працю шляхом встановлення рівних можливостей для працевлаштування за вільним вибором. Конституція України не передбачає обов’язок працювати, громадяни мають змогу самі обирати види і тривалість своєї трудової зайнятості та соєю працею заробляти собі на життя.
Задоволення повсякденних потреб здійснюється людиною в процесі його діяльності. Матеріальні і нематеріальні блага, необхідні для власного існування, він створює в результаті спільної, цілеспрямованою і усвідомленої діяльності, яка називається працею. Ця діяльність і відносини в процесі створення матеріальних і нематеріальних благ потребує правовому регулюванні.
Предметом правового регулювання трудового права виступають трудові відносини між роботодавцем і працівником, а також пов’язані з ним інші відносини, що виникають у зв’язку з організацією та застосуванням найманої праці громадян.
Норми трудового права регламентують порядок виникнення, розвитку та припинення трудових правовідносин, режим праці та трудову дисципліну, міру праці і винагороду, гарантії та компенсації, питання охорони праці, трудові спори і ряд інших важливих питань трудової діяльності.
Для методу правового регулювання у трудовому праві характерне поєднання початий рівності та підпорядкування, централізованого і локального законодавчого договірного регулювання. Трудовий договір, на основі якого виникають трудові правовідносини, укладається між юридично рівними сторонами — роботодавцем і працівником. Однак, вступивши в трудові правовідносини, працівник підпорядковується розпорядженням підприємства, його розпорядком.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 43 Конституції України
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Стаття 44 Конституції України.
Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
Заборона страйку можлива лише на підставі закону.
Стаття 45 Конституції України.
Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
