Офіційний сайт Павлоградської міської ради
В науковий обіг введно збірник «Еволюція складу населення Південної України останньої чверті ХVІІІ-початку ХІХ ст. в описово-статистичних джерелах: збірник документів/ Упор. П.Бойко, В.Брехуненко, А.Заяць, О.Амеліна. Львів:ЛНУ імені Івана Франка; Запоріжжя: АА Тандем, 2023.584 с.», який ілюструє зовсім іншу історію заснування м. Павлоград.
Еволюція складу населення Південної України останньої чверті ХVІІІ-початку ХІХ ст.
Так, документи збірника створюють перспективу уточнення ролі старшини у заснуванні сучасного міста Павлограда, які своїм коріннями заходять у відому працю Феодосія (А. Ма- каревського). Він пов’язував витоки Павлограда з появою поселення Матвіївки, заснованої військовим старшиною Матвієм Хижняковським, якого згодом (начебто 1775 р.) азовський губернатор В. Чертков офіційно призначив осадчим, у такий спосіб визнавши наявність уже реального поселення. Матвіївка після переведення сюди Луганського пікінерного полку була пе- рейменована на Луганське, а 1784 р. отримала назву Павлоград. Насправді Матвій Хижняковський не мас стосунку до заснування Матвіївки. Феодосій (А. Макаревський) опирався на документи місцевої духовної консисторії, архієпископського дому, Самарського монастиря, Запорозької Січі, оповіді старожилів, переказаних йому священики. Крім того, з огляду на те, що Феодосій (А. Макаревський) широко висвітлював перетворення зимівників на слободи, ймовірно, він оперував і деякими рапортами В. Черткова. В одному з них (до Г. Потьомкіна від 11 жовтня 1777 р.) згадується і слобода Матвіївка, і осадчий Хижняковський (без імені):
«.. Касательно до воинскихъ и государственныхь селеніи, могу вашу свътлость увърить, что при взоръ моемъ на первое их тьхъ воинъскихь селеній, названное слободою Матьвъевкою, нашел совершенное удовольствіе, увидя, что преждь самонравіемъ преисполненныя бывшіе запорожцы, къ коимъ правда нъсколко и из другихъ свободныхъ мъстъ присовокупилось, завели стараніемъ полковаго старшины Хижняковскаго (которой въ исправлъніи сего порученнаго ему дъла, заслуживаетъ справедливую похвалу и за труды воздаяніе) слободу, состоящую теперь уже восма сорока двухъ дворахь, которые всъ по данному плану посельны. Да и досталные в двухъсоть дворове число хозяева тамъ находятся, но не успъли еще выстраитца…»
Натомість актуалізовані в цьому збірнику документи змальовують зовсім іншу картину. Так, ще 24 грудня 1776 р. В. Чертков надсилає рапорт Г. Потьомкіну з проханням надати за старанну службу колишньому полковому старшині Війська Запорозького Низового Петру Хижняковському обер- офіцерський чин з обгрунтуванням, що П. Хижняковський був призначений осадником населених пунктів Луганського пікінерного полку на річках Вовчій та Самарі і вже станом на 1776 р. досяг конкретних успіхів, заклавши дві осади. Згадані два населених пункти в рапорті — це і є слободи Матвіївка та Дмитрівка, де осадником у наведеному вище витязі з рапорта В. Черткова від 11 жовтня 1777 р названо Хижняковського (без імені). Про це свідчить той факт, що в атестатах П. Хижняковського, які були додані до прохання В. Черткова Г. Потьомкіну зазначасться, що Петро Хижняковський був сином значкового товариша Миргородського полку Матвія Хижняковського, що помер 1761р. А отже, В. Чертков ніяк не міг призначати Матвія Хижняковського після ліквідації Запорожжя осадником Магвіївки, як це вважалося раніше. Показово, що П. Хижняковському для осадництва виділили допоміжний персонал. 1777 р. серед відомостей Єкатерининської провінційної канцелярії про надходження та витрати згадано факт надання платні у розмірі 25-ти рублів канцеляристу Злоценському, який був призначений копіїстом на допомогу П. Хижняковському.
Про успіхи ж Петра Хижняковського в заселенні військових слобід Луганського пікінерного полку, а заодно й про те, чиїми руками це робилося, красномовно свідчать показники кількості населення, яке проживало в Матвіївці станом на 1779 р.— 1126 осіб: українців —-1114 осіб (з них 19 колишніх запорожців), росіян — 6, грузинів — 6. Схожою була ситуація і в Дмитрівці де чисельність населення становила 758 осіб: 753 українці (з них 2 колишні запорожці), росіян —47
Принагідно варто зауважити, що формування із запорозького населення військових слобід Луганського пікінерного полку (Матвіївка, Дмитрівка, Микільське, Троїцьке та Михайлівка) стало прямим наслідком реформування пікінерних полків на засадах залучення до служби в них запорожців. Уже 29 серпня 1775 р. П. Текелія запропонував приписати запорізьке населення до пікінерних полків і водночас розв’язати проблему розпорошення зимівників, звівши їх по декілька й розмістивши уздовж доріг. Луганський пікінерний полк — відповідно до ордеру Г. Потьомкіна В. Черткову від З травня 1776 р.— передбачалося переселити на терени між річками Самари і Вовчої та приєднати до нього всі запорозькі зимівники, розташовані по річці Вовчій.
