Художні твори Т. П. Великої – у стилі сюрреалізму: фантастичні сюжети, незвичайні ракурси, багата напівтонами палітра.
Загалом, звернення до фантастичних образів, навіяних чутливою душею, може й екстрасенсорними здібностями (виняткова здатність сприйняття, проникнення в таємниці подій), явище не нове. Згадаймо давньогрецькі міфи, фантазії древніх спостерігачів неба, що вилились у дивні назви і зображення сузір’їв. І, якщо, скажімо, художники Шишкін, Левітан, Айвазовський, письменник Пришвін прагнули передати кожну деталь навколишнього світу, то, картина «Герніка» Пікассо створена зовсім на іншій основі, яку важко назвати реалістичною. А Гоголь у повісті «Вій» хіба не використав свої видіння?
Очевидно, надчутливість душі допомогла Єсеніну знайти образ рожевого коня, на якому поет мчав у гучний ранковий простір.
Щодо картини Т. П. Великої. Мабуть, ніхто з присутніх, оглядаючи твори художниці, не міг сказати: «Подібне мною вже бачене». Зате багато хто міг би запевнити: «Відчуття, навіяні її картинами, навідувались і до мене». Справді, вони сповнені особливого роду філософії буття, в його історичній масштабності, починаючи з древніх народних обрядів і закінчуючи сьогоднішніми уявленнями про щастя, місце людини у світі, стосунки жінки і чоловіка, релігійне світобачення, устремління до ідеалу.
Та кого ж з нас не хвилювали нечіткі уявлення про щастя, ідеал?
От тільки не кожен насмілиться, не кожному вистачить хисту передати відчуття в мистецькому чи літературному творі. Далі, коли я спробую зробити короткий огляд картин Т. П. Великої, ми побачимо, що їх енергетика – справді є мовою душі художниці.
Тетяна Петрівна народилась у 1964 р. в Петропавлівському районі,до якого входила на той час,Межівщина. Дитинство минуло у вже не існуючому селі Липчине, юність – у Веселому. Навчалася після закінчення школи у Дніпропетровському політехнікумі, потім-Московському інституті текстильної та легкої промисловості (Інженер конструктор –технолог виробів із шкіри).Деякий час працювала в Росії(в Стерлітамаці та Сургуті). Повернулась в Україну, де здобула ще одну вищу освіту, — закінчила Запорізький державний університет (історик, викладач історії та суспільствознавства). Нині працює в Межівському аграрному ліцеї-інтернаті вчителем історії. Має першу кваліфікаційну категорію, нагороджена грамотою Головного управління освіти і науки в Дніпропетровській області за результати роботи з обдарованою молоддю. Займається з учнями дослідницькою роботою.
У картинах Тетяни Петрівни глядач знаходить незвичайний світ образів, створених лініями, їх переплетіннями, оригінальною кольоровою гамою. Не рідко в них відсвічується щось невловиме, бо хто ж може побачити світ саме таким, як бачить його художниця. Зате картини викликають яскраві асоціації, кличуть до пізнання світу. І вже глядач шукає відповіді на головні питання життя: «Хто ми? Звідки?».
Перед глядачами картини «Синій птах», «Підсніжники», «Дощ». Наш зір і свідомість привчені до реального – все має початок і кінець; робота, сім`я, відпочинок; радощі й сум – не відразу сприймають побачене. Та це триває якісь секунди. Потім ловиш себе на думці: як ми ще мало знаємо? Картини, згідно до настрою, котрий за задумом художниці мають вражати, супроводжуються найбільш значимими рядками з відомих пісень (Окуджава, Градський, Висоцький та ін.)
А ось чисто українське, неповторне і щемне – картина «Соняшниковий дух». Поглянеш на нього і відтає душа, забуваються проблеми. Справді, соняшник зображено оптимістичним створінням у людській подобі, у веселих фарбах.
Ряд картин – на релігійні сюжети. Не можна не запам’ятати неземної краси обличчя Матері Божої, сум’яття в обрисі Ісуса Христа, очевидно, через гріховність людського роду.
І далі: «Перехрестя», «Білий сніг», «Едем», «Анатомія душі»…
Приємно, що художниця повна сил, бажання творити. Значить, шанувальники мистецтва можуть сподіватися на поповнення світу прекрасних і високих емоцій, у якому глядачам комфортно і цікаво, світу народженого працею і талантом Т. П. Великої.