РОЗ`ЯСНЕННЯ ЩОДО ДІЙ ПРАЦІВНИКА ПРИ НЕ ПРОВЕДЕННІ РОЗРАХУНКУ ПРИ ЗВІЛЬНЕННІ

4 июля, 2017 Новини

У зв’язку з великим надходженням звернень з Урядової гарячої лінії до Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі – управління праці) з приводу невиплати розрахункових коштів при звільненні роз`яснюємо наступне.
Не проведення розрахунку у повному обсязі у день звільнення відповідно до вимог ч.2 ст. 116 КЗпП України може зумовлюватись наявністю спору про розмір сум належних працівникові при звільненні.
Статтею 83 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за усі не використані ним дні щорічної відпустки.
Згідно вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України звільнений працівник має право звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП України, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
В свою чергу ст.19 Конституції України законодавчо визначено: «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 «Пільги щодо сплати судового збору» Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору звільняються позивачі — за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.
Відповідно до ст. 124 Конституції України та з урахуванням ст.ст. 221, 238 КЗпП України та ст. 32 Закону України «Про оплату праці», правосуддя в Україні здійснюється винятково судами. Делегування функції судів, а також привласнення цих функцій іншими органами або посадовими особами не допускається.
Крім цього, фахівці управління праці під час нагляду не мають права виступати посередниками, арбітрами чи експертами у вирішенні трудових спорів.
Враховуючи вищезазначене, остаточне вирішення питання з приводу вирішенні індивідуальних (колективних) трудових спорів належить до компетенції суду.

Начальник
Павлоградського регіонального відділу
І.В. Чубенко-Салко