Офіційний сайт Павлоградської міської ради
Запитання:
щодо надання роз’яснення до якої установи потрібно звернутися для вирішення питання щодо виправлення невірної інформації, внесеної до трудової книжки в період з 02.02.1991 року по 09.09.1997 роки, якщо підприємство ліквідоване, а данні у Архівній службі України у Дніпропетровській області відсутні.
Відповідь:
відповідно до п.п 2.6, 2.7, 2.8 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58: «У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов’язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу.»
Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності — вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності відсутності — облархівом, держархівом м.Києва.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. № 1788-XII чітко визначено «Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 р.
Пунктами 3,18 Порядку передбачено, що у випадках, коли у трудовій книжці відсутні необхідні записи чи містяться неправильні або неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, витяги з наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, що містять відомості про періоди роботи.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації з поважних причин (крім надзвичайних ситуацій) трудовий стаж встановлюється на підставі показань не менш ніж двох свідків, які знають заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (у тому числі колгоспі) або в одній системі і мають документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Згідно з Ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 11.12.96р., відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» при вирішенні питання про підвідомчість таких справ суди мають враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду.
Згаданий Порядок передбачає можливість встановлення судом факту належності документа, що підтверджує трудовий стаж (п. 26), якщо зазначені в ньому прізвище, ім’я та по батькові не збігаються з прізвищем, ім’ям, по батькові особи за паспортом або свідоцтвом про народження. В усіх інших випадках підтвердження наявного трудового стажу здійснюється лише районним (міським) відділом (управлінням) соціального захисту населення шляхом витребування уточнюючих довідок з підприємств і організацій або на підставі показань свідків (пункти 1, 2, 20 названого Порядку).
Запитання:
про надання роз’яснення щодо правомірності відмови керівництвом у наданні індивідуального графіку роботи одинокій матері, яка виховує двох малолітніх дітей.
Відповідь:
статтею 50 КЗпП України визначена нормальна тривалість робочого часу працівників, яка не може перевищувати 40 годин на тиждень.Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.
Відповідно до статті 51 КЗпП України, скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
Статтею 56 КЗпП України передбачено, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Відповідно 55, 63, 64 КЗпП України, жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою. Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації. Законодавство також забороняє роботу жінок в нічний час.
Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років(ст. 178 КЗпП України )
Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів (ст. 182-1 КЗпП України)
Також, забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям — за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.
Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років -частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Запитання:
щодо неотримання трудової книжки у зв`язку із звільненням з підприємства
відповідь:
порядок ведення трудових книжок працівників визначено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 (далі Інструкція № 58) та Постановою КМУ від 27.04.1993р. № 301 «Про трудові книжки працівників».
При укладенні трудового договору, згідно з вимогами п. 1.3 Інструкція № 58 працівники зобов’язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Відповідно до вимог п. 4.1 Інструкція № 58 Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення, що передбачено вимогами ст. 47 КЗпП України.
При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 Інструкції № 58.
Згідно з п. 5.1 Інструкції № 58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов’язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом «Дублікат» в правому верхньому кутку першої сторінки.
Відповідно до п. 6.1 Інструкції № 58 якщо трудова книжка працівника загублена підприємством внаслідок стихійного лиха або з інших причин, то йому видається дублікат трудової книжки без стягнення її вартості.
Відповідно до п. 7.1 Інструкції № 58 на підприємстві ведеться така документація щодо обліку бланків трудових книжок і заповнених трудових книжок: книга обліку бланків трудових книжок і вкладишів до них, книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них.
Книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ведеться відділом кадрів або іншим підрозділом підприємства, який здійснює оформлення прийняття і звільнення працівників. У цій книзі реєструються всі трудові книжки, що прийняті від працівників при влаштуванні на роботу, а також трудові книжки і вкладиші до них із записом серії і номера, що видані працівникам знову. Трудові книжки зберігаються на підприємствах, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Типова форма Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них № П-10 затверджена наказом Мінстату України від 27.10.1995р. № 277, пункт 9 зазначеної форми передбачає розписку відповідальної особи яка приймала або заповнювала трудову книжку працівника.
У разі одержання трудової книжки у зв’язку із звільненням працівник розписується у особистій картці форми П-2 і у книзі обліку.
Постановою КМУ № 301 предбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відповідно до статті 224 Кодексу Законів про працю України комісія по трудових спорах є обов’язковим первинним органом для розгляду трудових спорів, пов’язаних із застосуванням Інструкції № 58.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП України, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 «Пільги щодо сплати судового збору» Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору звільняються позивачі — за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.
Запитання :
щодо оподаткування середньомісячного заробітку призваного до лав Збройних Сил України по мобілізації на особливий період та за контрактом.
Відповідь:
відповідно до вимог ч. 3, ч. 4 ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, в яких вони працювали на час призову. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, в яких вони працювали на час призову. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Міжрегіональним головним управлінням ДФС — Центральним офісом з обслуговування великих платників у Листі від 04.12.2015 р. N 26479/10/28-10-06-11 надані роз’яснення щодо використання окремих норм податкового законодавства, зокрема, наступне.
Кабінет Міністрів України Постановою від 4 березня 2015 року N 105 затвердив Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (далі — Порядок N 105), де визначено механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою 2501350 «Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період».
Відповідно до пункту 6 Порядку N 105 виплата компенсації проводиться підприємствами, установами, організаціями у строки, визначені статтею 115 КЗпП.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року, із змінами та доповненнями (далі — ПКУ), підпунктом «и» підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 передбачено, що до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку не включаються, зокрема, компенсаційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Таким чином, дохід, отриманий працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у вигляді компенсаційних виплат, який виплачується роботодавцем за рахунок коштів державного бюджету в межах середнього заробітку відповідно до Порядку N 105 (Постанова N 105), не включається до оподаткованого доходу таких працівників, тобто не оподатковується податком на доходи фізичних осіб.
Водночас відповідно до підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Враховуючи вище викладене, у разі нарахування (виплати, надання) роботодавцем суми середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, вказаний дохід є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
