ЖИВЕ ДИХАННЯ УЛЮБЛЕНОГО ТЕАТРУ

Март 27th, 2013 Новини

Спочатку була мрія. Велика Мрія, здавалося б, звичайного юнака з провінційного українського містечка: створити у рідному Павлограді справжній драматичний театр. Хлопець мав надзвичайно допитливий розум, ошляхетнений палким серцем, бажання й спроможність діяти й спрагу натхненної творчості: тобто, був не просто мрійником. Тепер ім’я цього юнака відоме всьому театральному світові – Анатолій Андрійович Рева.
Театр. Складне, синкретичне, розмаїте мистецтво, в якому людина має змогу реалізувати всі свої здібності, віддавши їх унікальній праці створення світу краси, добра і любові, покликаного пробуджувати відповідні почуття й прагнення у тих, хто приходить в глядацьку залу в очікуванні художнього дива – катарсису. Відкривши диво театру спочатку для себе, Анатолій Рева поставив за мету свого життя відкрити це диво й своїм землякам, створивши для павлоградців професійний драмтеатр, не провінційного, а, можливо, навіть, європейського чи й світового рівня. Але для цього потрібні значні спеціальні й універсальні знання, освіта й самоосвіта, виховання й самовиховання. Необхідну для цього освіту він і здобув у Вищому театральному училищі ім. Щукіна в Москві при театрі ім. Вахтангова, а згодом і на Вищих режисерських курсах. Маючи таку освіту, Анатолію Реві вистачило сили волі, працездатності і самовиховання не тільки, щоб створити омріяний театр, а і на все подальше життя.
Потрясаючим відкриттям і натхненням для Анатолія стала і всесвітньовідома постать патрона Щукінського училища Бориса Євгеновича Захави, який, як з’ясувалося, народився саме в Павлограді. Геніальний теоретик театру, загальновизнаний творець «радянської театральної індустрії», актор і режисер, який синтезував до цього «ворогуючі» між собою Театральні Системи Станіславського, Вахтангова і Мейєрхольда, був його земляком! Анатолій Рева усвідомив себе продовжувачем місії Великого павлоградця.
Свій театр Анатолій Андрійович Рева розбудував у старовинному, але занедбаному і занехаяному приміщенні, де свого часу дебютував його кумир і попередник – юний Борис Захава. Приміщення і досі в аварійному стані й потребує негайного капітального ремонту. Театральна трупа драмтеатру Захави-Реви, попри всі технологічні і матеріальні негаразди, в своєму улюбленому дітищі і Альма-Матер працює високомайстерно, натхненно, з найповнішою самовіддачею. За майже 40 років свого існування (наступного року Павлоград святкуватиме 40-річчя свого славного Театру) павлоградцям подаровано чимало див – яскраві, вже знамениті вистави, а серед них: «Медея», «Пігмаліон», «Дон Кіхот», «Дорога Памела», «Народний Малахій», «Украдене щастя», «Компенсація», «Зграя» та інші, які зробили Павлоград справжнім театральним містом, бо, незважаючи на всі соціальні потрясіння, його прекрасний і глибокий репертуар майже щоразу збирає повний аншлаг. А найяскравіших уславлених режисерів і акторів, як от династія Рев (Анатолій, Наталя та Борис), родини Тищуків, Сазонових і Дячкових, ветеранів павлоградської сцени Олександра Гуржія, Тараса Похиленка, Василя Асіна, Віктора Плахтія (на жаль, він дочасно пішов із життя), аж до найменших студійців, павлоградці називають своєю гордістю і духовними провідниками.
Заснований в березні 1974 року павлоградський театр ім. Бориса Захави відзначений багатьма державними, національними й міжнародними нагородами, переможець різноманітних конкурсів та фестивалів, неодноразово виборював перші місці і Гран-прі, досягає все нових творчих вершин, а його засновник і очільник Анатолій Андрійович Рева має звання Заслуженого Діяча мистецтв України. Духовний Павлоград виразно відчуває життєдайне дихання улюбленого театру. Своєю важкою і натхненною працею, яка перетворюється на свято для глядачів, Театр довів, що теза, яка так голосно пролунала у виставі «Пурпурові вітрила», не є декларативною і дива справді творяться власними руками і власним серцем, а Великі Мрії дійсно збуваються.

Георгій Люлько,
Олександра Скора-Люлько