Знайомтесь: Юлія Яременко — ветлікар Павлоградського притулку для бездоглядних тварин

29 ноября, 2017 Новини

У штаті комунального підприємства «Затишне місто»  з 27 листопада працює новий співробітник —  Юлія Яременко, лікар ветеринарної медицини. Юлія Анатоліївна вже розпочала опікуватися тваринами, які першими потрапили в міський притулок, що  розташований по вулиці Харківська, 8-а.

За завданням міського голови Павлограда Анатолія Вершини в даний час для ветлікаря облаштовується його робоче місце, яке знаходиться в будівлі адміністративного корпусу. Також під пильним контролем мера відбувається придбання сучасного обладнання для ветеринарної клініки. Зокрема, операційного столу та інструментарію, а також медпрепаратів найпершої необхідності. За завданням директора комунального підприємства «Затишне місто» Василя Коріневського, вирішенням даного питання займаються ймовірний очільник притулку Юрій Гусак та відділ забезпечення.

У свій перший робочий день ветлікар вже  оглянула всіх відловлених собак і зробила висновок, що деякі з них потребують  допомоги. Так, у одного пса є проблеми з диханням, а інший має кусану рану, яка потребує консервативного лікування.  Собакам  вже надана перша медична допомога: рана оброблена, а  тварині, яка мала проблеми з диханням, була проведена діагностика і призначене лікування.

Представляючи лікаря ветеринарної медицини комунального підприємства, ми сподіваємося, що у багатьох недовірливих жителів міста зникне  бажання думати про погане поводження з четверолапими у притулку.

Ветлікар Ю.А. Яременко народилася і виросла в Павлограді, закінчила СШ № 7.  Лікувати і рятувати від каліцтв тварин їй хотілося ще з дитинства. Тому роздумів про те, в який вуз вступати, у неї не було. Дівчина відразу ж вибрала Харківську державну зооветеринарну академію (ХГЗВА) — один з найстаріших навчальних закладів країни. Ця установа освіти має IV рівень акредитації, підпорядкована Міністерству освіти і науки Украіни. Закінчивши 2009 році факультет ветеринарної медицини, ЮА. Яременко весь час працювала за фахом.

— Юліє  Анатоліївно, людина, яка обрала таку професію, повинна дуже любити тварин, бути терплячим і мати велику силу волі?

— Не просто любити — мати достатні знання, щоб вміти надати необхідну допомогу.

 — Коли Ви вперше відчули в собі це покликання?

— Ще коли була малою, уявляла себе добрим лікарем Айболитом, і всі мої іграшки були відповідними. Першою моєю птахою, яку я підібрала на вулиці і лікувала разом з домочадцями, було голубеня-жовторотик з хворою лапкою. Разом з мамою, батьком і сусідською бабусею катала йому хлібні кульки, поїла зі склянки водою та молоком, перемотувала бинтом поранення.  Почала бігати в бібліотеку, читала книги, щоб скласти йому правильний раціон. А згодом дізналася, що пташеня випало з гнізда не випадково, бо голуби викидають з гнізд своїх хворих дитинчат. Це мене, тоді ученицю 6-го класу, шокувало, і я вирішила ще з більшим натхненням допомагати обездоленим тваринам та птахам.

Вдячна моїм батькам Світлані Анатоліївні та і Анатолію Івановичу, що вони дуже любили тварин, живу природу і мене навчили того ж. Скільки пам’ятаю з дитинства, вдома у нас постійно жили: дика качка, голуби, хом’яки, собаки, коти, папуги. Потім з чоловіком Олександром, який теж отримав професію  лікаря ветеринарної медицини, починаючи зі студентських років, разом рятували поранених сову, галку, карликового яструба – перепелятника. Зараз вдома опікуємося  котом Тимошкою, равликами Бонею і Монею та південноафриканським тарантулом.

—  Що для Вас є цікавого в психології птахів і тварин?

— Ось наприклад, добре знайомий нам грак. Мало хто знає, наскільки це розумна  істота, з вимогливим характером. Коли такий потрапив до нас у дім, то відразу  розпочав «качати права».

Ви можете зараз спостерігати, як граки в дзьобах носять горіхи. Вони залітають на дахи висотних будинків і кидають їх вниз, щоб розбити. Але якщо з першого разу не виходить, то можуть зробити навіть десять спроб, але свого все-таки доб’ються. Або ще можуть брати у дзьоб камінець і стукати ним по горіху.

— Де Ви працювали останнім часом?

— В селі Богуслав на підприємстві «Павлоград- Агропродукт» технологом зі штучного запліднення.  У моєму підпорядкуванні були свині, кожна вагою в півтонни. Ці милі створіння дуже полюбляли цукерки і коли їх чухають за вухом.  Але з ними треба було бути дуже обережним, пам’ятаючи, що коли така тварина необачно наступить  на ногу, то відразу ж її травмує.

— У притулку Вам найчастіше доведеться працювати з собаками, які  виросли у дикій природі.

— Відразу ж хочу сказати, що приблизно 80 відсотків таких тварин можна соціально адаптувати. І саме це стане головною задачею моєї співпраці з колегами у Павлоградському притулку для бездоглядних тварин.

Що стосується вуличних собак, то  психологія у них різна. Серед них є жебраки-одинаки, які ні до кого не прив’язані, але прекрасно розбираються в людях. Таким одного погляду достатньо, щоб в натовпі побачити жалісливу тітоньку і рушити до неї дрібними кроками, розчулено виляючи хвостом. Є собаки, які окупували зручні місця на потоці і навіть не жебракують, а просто лежать. Там за день проходить стільки народу, що вони ситі будуть в будь- якому разі.  Справжні дикі зграї живуть не тільки в промзонах, але, як бачимо, розвелися вже і в центрі міста. Психологія собачої зграї – це вже зовсім інше поняття.

—  Як потрібно себе правильно поводити при зустрічі з агресивними собаками?

— По-перше, не треба боятися, бо вони тонко відчувають емоції, а людина, що боїться, має інший запах. Собача логіка тут така — раз боїшся, значить, ворог.  Ще не можна втікати. Потрібно різко низьким голосом крикнути, нахилитися нібито за каменем — зазвичай діє. Адже вони теж бояться — бо і гавкають. Кричать, що це їх територія, і намагаються з’ясувати, хто ти. Особисто проти тебе у них нічого немає, просто у кожної зграї свій негативний досвід. Суки бувають агресивні, коли виховують цуценят.

Насправді ж ніхто з нас поки не розуміє, як влаштований їхній світ, і як живе в ньому інформація.

— Дякую Вам за розмову, хай щастить на новому робочому місці.

Записала С. Вікторова