Офіційний сайт Павлоградської міської ради
За оцінками Міжнародної організації праці, Всесвітнього Банку, різних соціологічних служб, рівень нелегального працевлаштування в Україні становить від 2 до 4,7 мільйонів осіб. Цифра просто величезна. Фактично, це від 14 до 33 відсотків від офіційно працюючих. І всі ці люди не тільки не мають можливості отримувати соціальні гарантії сьогодні, але й у майбутньому матимуть мізерну пенсію.
Про легалізацію неформального ринку праці ми поговоримо з Головою Державної інспекції України з питань праці — Головним державним інспектором України з питань праці Андрієм Черкасовим.
— Андрію Володимировичу, що входить у поняття «трудового нелегала» і які масштаби проблеми?
— Працівник може себе сміливо зарахувати до «трудового нелегала», якщо, не оформивши трудовий договір, за ним закріпили робоче місце, у нього є керівник, і працівникові необхідно дотримуватися певного графіка виконання робіт. Тому незадекларована зайнятість — це будь-яка оплачувана діяльність, яка є законною за своїм характером, але не задекларована у державних органах.
За різними оцінками в Україні рівень нелегального працевлаштування становить від 2 до 4,7 мільйонів чоловік. Зокрема, за підрахунками Всесвітнього Банку, в 2010 році у неформальному секторі ринку праці працювало 4,7 мільйона осіб у віці від 15 до 70 років, що відповідає 33 відсотки загальної зайнятості.
Переважна більшість, а це 61 відсоток незадекларованої зайнятості, — сконцентровано у сільському господарстві. Решта — у будівництві, торгівлі, ремонтних роботах, готельному та ресторанному бізнесах.
Незадекларована зайнятість також поширена серед осіб із низькою кваліфікацією, серед осіб віком від 60 до 70 років, і частіша серед чоловіків, ніж жінок.
Майже 95% загальної незадекларованої зайнятості припадає на малі підприємства, тобто ті, де персонал нараховує до 50 працівників.
— Це означає, що великі підприємства не порушую трудове законодавство?
— За шість місяців цього року наші інспектори перевірили майже 20 тис. підприємств і виявили 81 тис. порушень трудового законодавства. Ви тільки вдумайтеся у ці цифри! У середньому на одне підприємство припадає 4 порушення. І, що найголовніше, 10% від загальної кількості порушень припадає на питання трудового договору. Тож, «грішать» все і по-своєму. Але велике підприємство простіше «схопити за руку».
Для прикладу візьмемо страхову компанію. Інспектор праці заходить в офіс, де є пропускна система, а за кожним працівником закріплено робоче місце. І у випадку виявлення нелегального працівника, директор просто не зможе довести, що ця людина у нього не працює, що він просто випадковий перехожий.
А ось, наприклад, з кіосками зовсім інша історія. Часто продавці просто рятуються втечею. І потім доведи, хто є хто. Тому висновок експертів логічний: чим менше підприємство за чисельністю працівників, тим вище рівень незадекларованої зайнятості.
— Яка географія неформальної зайнятості? У яких областях роботодавці частіше ухиляються від укладення трудових договорів?
— Якщо брати всю країну, то ситуація у тому чи іншому регіоні залежить не стільки від географічного розташування, скільки від розмірів населених пунктів. Менше незадекларованої зайнятості в 13-ти адміністративних одиницях Півночі, Центру та Сходу України. Більше — в інших 14-ти. За даними експертів, цей рівень є найвищим у Чернівецькій, Херсонській та Закарпатській областях. А найнижчим — у Луганській області на промислово розвиненому Сході, Севастополі та Полтавській області.
Але, щодо Луганщини я б посперечався. Ця область структурно схожа на Донецьку. А Донецька область, згідно з даними Всесвітнього Банку, входить у п’ятірку регіонів з найвищим рівнем неформальної зайнятості. Аналогічна ситуація з Харківською та Дніпропетровською областями. Тому для міжнародних експертів віднести ці області до групи з низьким рівнем неформальної зайнятості було поспішним висновком. Згідно з нашими даними, у цих областях експертні значення неформальної зайнятості дуже занижені.
— Яка основна причина небажання укладати трудовий договір?
— На жаль, соціально безвідповідальним роботодавцям вигідно порушувати права робітників. У даний час роботодавець в Україні отримує пряму економічну вигоду від затримки виплати заробітної плати, виплати її у розмірах менших, ніж передбачено законодавством, виплати зарплати „у конверті”, неоформлення трудових відносин. Саме порушення у сфері оплати праці дозволяють одержувати надприбуток. Така ситуація порушує права працюючого населення, позбавляє працівника соціального захисту і не сприяє надходженню коштів до бюджетів усіх рівнів і Пенсійного фонду України. Та й конкуренція між роботодавцями не є справедливою для того, хто платить легально, і хто відходить від практики порушення законодавства.
— Головне, на що спрямовані наші пропозиції, — соціально безвідповідальний роботодавець повинен втратити економічну вигоду від порушення прав працівників. Закон повинен поставити його у такі межі, що буде легше і вигідніше підписати трудовий договір, ніж платити штраф. Однак, нині в Україні, порівняно з країнами Східної Європи, найнижчі штрафні санкції. Сьогодні у Словаччині у сфері нелегальної зайнятості штрафи сягають 2 млн. грн, а у поляків — 80 тис. грн. Також посилено відповідальність у Румунії, Болгарії, Росії, Азербайджані. Тому посилення фінансового покарання щодо несумлінних роботодавців — це перший необхідний крок, але не єдиний.
Другий напрямок — впровадження так званої гарантованої виплати залежно від кваліфікації працівника. Тобто, умовно кажучи, всі посади у країні будуть поділені на категорії — від некваліфікованої праці до керівника підприємства. І кожному з них Кабмін присвоїть коефіцієнт, який вже не дозволить директору отримувати мінімальну зарплату, як у прибиральниці. Наприклад, бухгалтер повинен буде отримувати не менше 1,5-2 мінімальних зарплат. А директор — не менше двох-трьох. Тож, після цієї реформи 120 тисяч директорів не зможуть ставити собі в якості офіційної зарплату у розмірі до 1 тис. гривень. А для легального працівника зростання легальної зарплати дає пряму вигоду.
Третій напрямок — впровадження ризик-орієнтованого аудиту господарської діяльності. Він передбачає консолідацію всієї інформації про суб’єктів господарювання, одержуваної Пенсійним фондом, Державною інспекцією з питань праці, Державною податковою адміністрацією та Державним центром зайнятості. Отримані дані аналізуються за допомогою спеціальної шкали ризику. Тому ту частину перевірок, яку ми називаємо планової, будуть складати саме такі «ризикові» підприємства.
Ось конкретні приклади. Давайте візьмемо звичайне автопідприємство, у якому на обліку ДАІ 40 автомобілів, які реально експлуатуються. А у відділі кадрів лежить всього 20 трудових книжок водіїв. Питання: хто їздить на інших 20 автомобілях? Ось саме такі випадки, коли інформація одного відомства не збігається з даними іншого відомства, — це непрямий доказ порушення законодавства. У даному випадку є підозра, що лише 20 водіїв оформлені і працюють легально. А іншим нелегальним працівникам навіть лікарняний ніхто не виплатить.
Або ось ще одна ситуація. У кафе 10-20 столиків, а офіційно у штаті не числиться жодного кухаря. Та й з обслуговуючого персоналу, у кращому випадку, зареєстровані тільки офіціант і бармен. У той же час податкова інспекція повідомляє, про незрівнянно великий оборот коштів. Питання: як можна було отримати такий дохід, якщо у штаті немає кухаря і один офіціант? Невже дві людини встигають і приготувати, і обслужити столики? Тож, явно є привід для перевірки.
Звичайно, крім «батога» повинен бути і «пряник». З першим пунктом цього принципу у нас все у порядку. Але одночасно потрібні і економічні стимули. Зараз якраз над ними ми і працюємо, щоб законопроекти щодо посилення відповідальності та лібералізації підприємницької діяльності набули чинності одночасно.
