Офіційний сайт Павлоградської міської ради
Втрата
Пішов з життя фронтовик, учасник Другої Світової Війни, легендарний павлоградець — Гліб Миколайович Герасимов
Некролог
Нам випала честь бути сучасниками героїчного покоління, перед яким слід схилити коліна. І з кожним роком ветеранів-фронтовиків стає все менше.
26 травня 2015 перестало битися серце Гліба Миколайовича Герасимова — учасника боїв на Курській дузі, розвідника.
З війни у нього на кітелі було безліч бойових нагород, а в тілі — три осколка. Після важких поранень і госпіталю Гліб Миколайович воював у складі 1-го Українського фронту, звільняв Україну, Польщу, дійшов до Берліна.
І в мирний час він був прикладом для наслідування. Сорок років пропрацював вчителем, нагороджений почесним званням «Відмінник народної освіти». Завжди був активним представником Павлоградщини, мав чітку життєву позицію, принципи, побудовані на справедливості, чесності, честі.
Разом з ним пішла ціла епоха, величезний пласт пам’яті про ті героїчні дні.
Міський голова Іван Сергійович Метелиця, виконавчий комітет, депутати міської ради, всі павлоградці висловлюють щирі співчуття рідним, близьким, колегам і всім ветеранам у зв’язку з тяжкою втратою. Героїчне життя Гліба Миколайовича Герасимова завжди залишиться в наших серцях.
В пам’ять про справжню людину
Його біографія типова для того покоління. Народився 14 липня 1920 року в місті Остров Псковської області. Закінчив 7 класів. Перед війною сім’я переїхала у м. Фрунзе. У свої 16 років працював у радгоспі нарівні з дорослими. Там і застала його війна. Вважали, що йому не пощастило з перших днів потрапити на фронт, куди прагнули його ровесники — захворів малярією. Військкомат використовував його, як сумлінного пов’язаного з далекими селищами. Поруч з комсомольським на грудях красувалися значки ГТО, Ворошиловського стрілка, потім до служби в армії був добре підготовлений.
Влітку 1942 року став солдатом винищувального батальйону, потім школа молодших командирів розвідки і бої до самої Перемоги. Про пережите Гліб Миколайович розповідав:
— Мріяв служити в кавалерії, але випав інший жереб. Були перемоги і поразки, сотні смертей бойових товаришів, численні поранення і госпіталі. Перелом у війні коштував мільйон життів. Але була невимовна радість звільнення рідної землі. Кровопролитні бої за визволення України йшли низкою: Харківська, Дніпропетровська, Донецька області для мене не географічні назви, а частки власного життя, вирваною у смерті.
З пам’яті не викреслити найжорстокіші бої по Курській дузі. Не передати словами грандіозні і звитяжні бої. Солдати проявляли небачений героїзм, мужність, самовідданість, сходилися з ворогами в рукопашну. Здавалося, сама знівечена радянська земля подесятеряє наші сили. Падаючи замертво, ми знову вставали і били ворога.
І ще йшли бої за Берлін, а командувач 1 Українських фронтом Конєв вже отримав наказ рятувати Прагу. 9 травня Прага була звільнена Червоною Армією. Це єдина столиця в окупованій Європі не була підірвана фашистами завдяки стрімкому наступу Червоної Армії. Ні дружби міцніше фронтовий. Це святе почуття ми пронесли крізь роки.
Валі заздрили молоді вчительки і старшокласниці
Поява в хутірській СШ №12 високого молодого вчителя фізкультури не пройшла непоміченою. Гліб Миколайович встиг до того часу закінчити Київський інститут фізкультури, був дуже гарний собою, енергійний, веселий.
— Я вчилася тоді в десятому класі, була комсоргом, — поринає у далекі спогади Валентина Миколаївна. — Його щойно призначили в нашу школу. Пам’ятаю, був початок навчального року. Підійшла вже до школи, дивлюся — на шкільному подвір’ї йде урок фізкультури. Все б нічого, але викладач, молода людина, виліз на ґанок і немов на сцені показує учням, як треба робити ту чи іншу вправу. Зустрілися поглядами, я пройшла повз нього, але в серці щось тьохнуло.
Через рік вони одружилися, потім на світ з’явився первісток. Ця пара завжди була нерозлучна. Крім того, що разом працювали в одній школі, так ще й разом їздили з концертами у складі районної Агіткультбригада, а на міському танцмайданчику танцювали краще за всіх. Ще Гліб Герасимов був чудовим читцем. Читав напам’ять цілі поеми. В основному про війну і кохання.
Жодного параду в нашому місті не обходилося без цього ветерана. Правда, останнім часом він трохи здав.
— Ми вітали його на 9 травня, — згадує останню зустріч заступник міського голови Аліса Вікторівна Рябова. — Вперше він зустрів гостей у себе вдома не з військовою виправкою, а лежачи в ліжку. Однак був все одно веселий, дотепний, багато жартував і радів нашому відвідуванню. Шкода, що такі люди йдуть з життя. Але з іншого боку, Гліб Миколайович Герасимов прожив гідне життя, був справжньою людиною, героєм. Ми пишаємося тим, що він — павлоградець.
