ОСНОВНІ АСПЕКТИ ОФОРМЛЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ НА РОБОТУ, ОПЛАТИ ПРАЦІ ТА ЗВІЛЬНЕННЯ

Сентябрь 24th, 2021 Трудові відносини

БАБКІНА Валентина
головний держінспектор відділу з питань додержання законодавства про працю
у Дніпровському регіоні ГУ Держпраці у Дніпропетровській області

Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Це означає, що людина має право на вільний вибір професії, роду заняття, територіального розміщення місця роботи, направлення галузі господарювання підприємства та ін.
Правові гарантії права на працю встановлені державою для громадян діють починаючи з дати прийняття на роботу і закінчуючи її припиненням.
Прийняття на роботу працівника проводиться наступним чином:
 громадянин подає відповідні документи щодо працевлаштування та пише заяву на прийняття його на посаду;
 за підписом керівника складається відповідний наказ про прийняття на роботу працівника ;
 підприємством не пізніше як за один день до початку роботи надсилається до Державної податкової служби повідомлення про прийняття працівника на роботу;
 посадові особи роботодавця ознайомлюють працівника з основними документами, а саме: правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором, посадовою інструкцією тощо;
 працівник відділу кадрів оформлює трудову книжку відповідно до вимог чинного законодавства, заповнює особову картку форми № П-2, формує особову справу працівника;
 бухгалтер зазначає дані новоприйнятого працівника у встановленій звітності;
 заробітна плата (посадовий оклад) повинна бути зазначена у штатному розписі підприємства.
 в подальшому відпрацьовані дні працівника заносяться відповідальною особою підприємства до табелю обліку робочого часу.
Системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників.
Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або органом, уповноваженим власником, згідно з професійними стандартами (кваліфікаційними характеристиками) за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником);
— заробітна плата офіційно працевлаштованого працівника не може бути меншою мінімальної (ст. 95 КЗпП України).
Мiнiмальна заробiтна плата – це законодавчо встановлений розмiр заробiтної плати за просту, неквалiфiковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працiвником мiсячну, погодинну норму працi (обсяг робiт).
До мiнiмальної заробiтної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкiдливих, особливо шкiдливих умовах працi, на роботах з особливими природними географiчними i геологiчними умовами та умовами пiдвищеного ризику для здоров’я, а також премiї до ювiлейних дат, за винаходи та рацiоналiзаторськi пропозицiї, матерiальна допомога.
У разi коли працiвниковi, який виконав мiсячну (годинну) норму працi, нарахована заробiтна плата нижче законодавчо встановленого розмiру мiнiмальної заробiтної плати, пiдприємство провадить доплату до її рiвня.
Розмiр мiнiмальної заробiтної плати встановлюється i переглядається вiдповiдно до статей 9 i 10 Закону України «Про оплату працi».
Мiнiмальна заробiтна плата є державною соцiальною гарантiєю, обов’язковою на всiй територiї України для пiдприємств, установ, органiзацiй усiх форм власностi i господарювання та фiзичних осiб.
Мiнiмальна заробiтна плата це та, нижче якої працівники не мають права продавати свій труд.
Заробiтна плата у відповідних періодах пiдлягає iндексацiї у встановленому законодавством порядку.
Для працівників, які вже працюють, та для тих, які мають намір влаштуватися на роботу, слід знати, що виплата заробітної плати провадиться не рідше двох разів на місяць, розмір заробітної плати за першу половину місяця повинна бути не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Пам’ятайте, що дотримання чинного законодавства про працю є обов’язковою вимогою для підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності.
Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Слід зазначити, якщо працівник подає заяву про звільнення за власним бажанням, де зазначає причину звільнення: 1) переїзд на нове місце проживання; 2) вступ до навчального закладу; 3) неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; 4) вагітність; 5) догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; 6) догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; 7) вихід на пенсію, то власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Заява на звільнення має бути написано на ім’я директора підприємства,
який візує заяву, у подальшому заява передається у відділ кадрів, де складається наказ про звільнення. Працівника ознайомлюють з наказом під підпис.
Видача трудових книжок проводиться в день звільнення.
Щодо звільнення працівників, слід пам’ятати, що відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки.
Звертаємо увагу, що затримка розрахунку з працівником за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов’язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Пам’ятайте, що дотримання чинного законодавства про працю є обов’язковою вимогою для підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.